REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Добра смерть і здоровий глузд

E-mail Print PDF
User Rating: / 0
PoorBest 

«Добра смерть» і здоровий глузд
Отець Юрій Козловський

Опубліковано у журналі "Слово"  1 (29) 2016.


На свято Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці-2015 Папа Франциск очолив Літургію у соборі Святого Петра, котрою розпочав особливий для католицького світу рік ― Ювілейний Рік милосердя. Нас запрошено по-особливому розважити над значенням любові й милосердя та відкривати їх у нашому житті в різні способи. Термін, про який піде мова також стосується милосердя. Він поєднує дві речі, котрі за своїм визначенням є антонімами і цілком виключають одна одну. Це «евтаназія», з грецької εὐθανασία ― «добра смерть»: εὖ, еу ― добре або добро; θάνατος (танатос) ― смерть. Дві речі ― добро і смерть не поєднуються не лише за своєю природою, адже смерть ― це і є найвища форма зла; а також і за походженням: Бог є найвищим добром, і все добре на Нього подібне, смерть є найвищою формою зла, а отже, місцем, де ані Бога, ані нічого до Нього подібного немає. Однак людина у своїй діяльності винайшла цей термін, який у сучасній медичній практиці навіть набув державної підтримки у законодавстві.

Святий Папа Іван-Павло ІІ дає найчіткіше визначення цього терміна: «Це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання»1. Отже, евтаназія ― це коли лікарі або часто й члени родини активно позбавляють людину лікування, щоби наблизити природну смерть, або дають певні ліки, аби особа померла. На жаль ці дії часто вбирають у форму «милосердя», коли виправданням є бажання зменшити страждання або наблизити неминучу смерть. Одного разу мій дев’яносточотирьохлітній дідусь майже не помер через розрив кровоносної судини в горлі. Кілька годин моя бабуся боролася з цим, а коли приїхала «швидка», то першим запитанням, котре прозвучало, було: «Чи ви хочете ще його рятувати, чи нехай вже помирає?» Це, звичайно, обурило бабцю і нас, онуків, для котрих дідусь був «патріархом» родини, і ми не могли змиритися з таким ставленням до життя. Але, на жаль, таке дуже часто трапляється. Буває також, коли з позірного милосердя відключають від апаратів штучного дихання чи інших систем підтримки життя осіб, котрі старі або вважаються невиліковними. У 2004 році особливої популярності та розголосу набув фільм «Крихітка на мільйон доларів», котрий здобув чотири премії «Оскар». У цій картині відому дівчину-боксерку внаслідок травми повністю паралізувало, а її тренер після тривалих роздумів та вагань дає їй смертельну дозу ліків, аби припинити страждання. Ця картина стала знаковою для тих, хто бореться за легалізацію евтаназії у світі. Наразі евтаназію дозволено та практикують у Голландії, Бельгії, Колумбії та Люксембурзі. Форма евтаназії, яка називається «асистоване самогубство», зараз є легальною у Швейцарії, Німеччині, Японії, Албанії та у семи штатах США.
Варто знати, що евтаназія є пряма і пасивна. Прямою називають евтаназію, у котрій виконують певні дії, щоби пришвидшити смерть. Це може бути наприклад, ін’єкція певною речовиною (як у вказаному фільмі), передозування ліками, отруєння або удушення. Пасивною називають евтаназію, у котрій свідомо не виконують певних дій, аби пришвидшити смерть. У такий спосіб у світі щодня тисячі дітей, котрі народжуються з фізичними вадами або хворобами, залишають помирати, припиняючи харчування або доступ кисню. Тут важливо звернути увагу, що інколи природну смерть не слід відтягувати ціною агресивного медичного втручання, якщо воно максимально зможе продовжити життя лише на дуже короткий час, наприклад, на кілька годин.
Яка думка Церкви щодо евтаназії? Що каже здоровий глузд про забезпечення «доброї смерті»? Основа християнського ставлення до життя ― встановити його походження та мету. Все життя ― від Бога, і мета його ― прийти до Бога. Отже, змістом життя є не осягнення щастя, багатства чи навіть здоров’я. Без кожної з цих речей життя має зміст. Без чого життя, напевно, беззмістовне ― це без прямування до вищої мети ― спасіння. Наступне поняття, котре Церква Христова бере за основу в своєму ставленні до життя, це гідність. Тут важче зрозуміти, в чому саме полягає гідність людини і чи можемо ми провадити гідне існування? Церква неодноразово звертає увагу на святість життя. Ця святість ґрунтується на нашій вірі, що Бог дає життя усьому живому, а понад усе ― вершині Його творіння ― людській особі (Бут. 2:7; Пс. 104:29-30; Іс. 45:9-13; Зах. 12:1). Людська особа в такий спосіб отримує всю глибину власної гідності, оскільки створена унікальною, на образ і подобу Божу. Ця подоба дозволяє нам бути найближчим створінням до Бога і єднатися з Ним. Цим ми призначені та орієнтовані на Нього, як на кінцеву мету (Бут. 1:26-31; 9, 6; Йов. 12:10; 1 Кор. 11:7; Еф. 5; Об. 1:16).
У 1980 році Конгрегація в справах доктрини віри опублікувала документ, котрий чітко та категорично засуджує цей феномен2. Він гостро засуджує евтаназію та підкреслює неприпустимість будь-яких дій, які свідомо спрямовані для наближення смерті.
Евтаназія є непоправним рішенням. Ті, хто пропагує евтаназію, часто виступають проти смертної кари, мотивуючи це саме неможливістю нічого виправити. Якщо страчено невинну людину, то жодні докази невинності не зможуть повернути її до життя. Те ж стосується й евтаназії. Часто борці за існування евтаназії використовують термін «право на смерть». Насправді ж евтаназія не дає права на смерть, вона забирає усі можливі права. Мертві не вибирають. У медичній практиці дуже часто трапляються випадки, коли особи, котрі вже були проголошені мертвими, поверталися до життя. Є задокументовані випадки, коли люди виходили з коми та розповідали, що вони були при свідомості і навіть чули, як лікарі та родичі обговорювали можливість їх відключення від систем підтримки життя.
Евтаназія стимулює та стимулює самогубство. Вона заснована на принципі, що кожен є володарем власного життя та має повне право ним розпоряджатися за власним розсудом. Визначати самому, що добре і що зле, вільно визначати цілі та засоби їх досягнення, незважаючи на жодні інші вищі цілі та покликання, отримані від свого Творця. Той самий принцип щороку штовхає близько 10 тисяч самогубців щороку в Україні покінчити з життям.
Евтаназія радикально підмінює поняття добра і зла. Читаємо у видатного французького автора: «Зло, навіть вчинене заради добра, залишається злом. Навіть якщо воно його досягне? Особливо якщо воно його досягне»3. Хоч слово «евтаназія» використовується для означення доброї та мирної смерті, сучасна концепція включає право на визначення життя як «зла». Смерть є і завжди залишається злом, котре є наслідком первородного гріха. Вона за своєю суттю не може бути доброю. Водночас життя, навіть у найгіршій та найважчій його формі, є засобом для досягнення єдності з Богом. Життя є завжди  кращим за смерть. Заповідь «Не вбий» (Вих. 20:3) є і залишається основою нашого ставлення до життя.
Милосердя, над котрим ми покликані розважати цього року, не може включати вбивства, позбавлення життя заради власних, часто меркантильних, цілей. Чи стосовно себе самого, чи когось іншого. Ми маємо приклад безлічі мучеників, котрі принесли в жертву власне життя за Христа, Церкву та народ, ― ось де справжній приклад милосердного ставлення до життя, котре може бути прожитим до кінця, включаючи все, навіть страждання і смерть. Смерть, котра вказує на життя ― життя вічне.


1. Іван-Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 65.

2. Св. конгрегація в справах доктрини віри, Декларація про евтаназію.- 5 травня 1980 р.

3. Гюго В. Історія одного злочину (Histoired'uncrime, 1877-1878).

 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: