REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

СВЯТА ГОРА ДОМУ ГОСПОДНЬОГО - Різдвяні розважання

E-mail Print PDF
User Rating: / 0
PoorBest 
СВЯТА ГОРА ДОМУ ГОСПОДНЬОГО - Різдвяні розважання
 
На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї. І сила народів піде туди, і скажуть: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і він покаже нам свої дороги, і будемо ходити його стежками, бо з Сіону закон вийде, і слово Господнє з Єрусалиму». І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім!
Іс. 2, 2-8
 
Ми з вами знову наблизилися до особливого періоду року, періоду в якому ми очікуємо приходу одного з найбільших свят церковного календаря – Різдва Христового. 
В рамках приготування до цього величного свята хочу запросити вас розважити над словами одного з найбільших пророків Старого Завіту – Ісаї. «На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби». Застановімося над цим висловом. Задумаймося над змістом цього пророцтва. Гора про яку йдеться, є власне Сіоном – Єрусалим. Ми можемо це з певністю сказати, адже Ісая підкреслює що це гора дому Господнього, іншими словами, Гора Храму Господнього. Ісая нам показує цей образ Гори Дому Господнього, Дому в якому правильно і гідно віддавати шану Господеві. Ця гора піднімається понад інші гори. І це властиво й є першим заохоченням Ісаї, над котрим прошу задуматися в період приготування до зустрічі з Христом у яслах.  Чи гора Дому Господнього є справді найвищим домом в нашому житті? Чи хвала і поклоніння Господеві для нас є найважливішим з посеред усього? Чи воно важливіше за нашу роботу, чи воно важливіше за нашу дружбу, чи воно важливіше навіть за нашу сім’ю та родину, людей, котрих ми найбільше любимо. Якщо відповідь на хоч одне з цих питань є «Ні», щось не в порядку в нашому житті. Саме над цим пропоную задуматися – що саме у нашому житті є найвищою горою? Ми всі маємо подібну гору, а навіть, вона часто змінюється. Є різні пріоритети, і вони можуть формуватися в залежності від багатьох факторів в нашому житті. Якщо цією горою завжди і постійно не є Гора Дому Господнього, щось не так. Іншими словами: якщо любов Господа є на першому місці в нашому серці, тоді ми не знатимемо що робити з іншими «благами» нашого життя. Якщо маємо «здоров’я, багатство, владу, насолоду але у не маємо любові до Бога, ми не знатимемо, що робити з цим всім. Але якщо любов Бога є найвищою Горою, ми знатимемо, що робити з іншими благами життя. Читаємо в книзі псалмів «8 Люблю, о Господи, оселю твого дому, місце перебування твоєї слави» (Пс. 26, 8).
 
Послухаймо, що далі говорить нам пророк Ісая: «Усі народи поспішать до неї». Це справді есхатологічний образ, адже остаточно усі звернуться та прийдуть до цієї гори. Також в устах єврейського народу подібний вислів не був простим сентиментальним закликом. Вони відверто т щиро вірили, що усі народи з часом, будуть захоплені поклонінням Ізраїля та приєднаються до прослави Істинного Бога на єдиній Горі Храму Господнього. Але давайте зараз обмежимося практичним значенням цього образу для нашої конкретної потреби – приготування до Різдва Господнього. Чи кожна нація в нас самих, поспішає до Єрусалиму. Чи наше приватне життя спрямоване до Господа та його цілей? Чи ваше професійне (чи студентське життя, підстосовані до поклоніння Господеві? Чи наше сімейне життя підпорядковане законам Господнім? Чи наш розум належить Єрусалимові? Наш розум постійно працює задумуючись над різними речами. Чи ПОНАД УСЕ наш розум переймається  речами Божими, шукаючи Божі цілі, шукаючи значення життя, чи наш розум забитий непотрібним сміттям. Чи наш розум заповнений переживанням за різні дрібниці життя? Чи наш розум плине до Єрусалиму? А наша воля? Наша воля постійно шукає різних речей. Чи понад усе вона шукає похвали і поклоніння Господеві? Чи наша воля радше зайняте бажанням багатьох беззмістовних та дрібних речей? Як наші страсті (запал)? Чи вони спрямовані до Єрусалиму? Чи вони спрямовані до чогось іншого. Чи може, що навіть гірше, вони є просто хаотичним скупченням неспрямованої та неконтрольованої енергії? Зараз прямуючою до одного, через мить до іншого, постійно диктуючи волі і розумові свої умови та захоплюючи наше ціле єство безконтрольно? Чи пристрасті нашого серця підпорядковані Господеві? А як наша дружба? Чи наші компанії та люди з якими ми вибираємо приятелювати наближають нас до Єрусалиму? Чи вони приводять до глибших відносин з Господом? Чи наші друзі навпаки нас віддаляють від Бога?
 
Все у нас повинно вести нас до Єрусалиму, котрий і є цією Найвищою Горою. Ісая продовжує: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і він покаже нам свої дороги, і будемо ходити його стежками». Люди йшли до Єрусалиму, щоби в першу чергу навчитися закону Господнього. Для них це було школою життя, котра вказувала на те, що добре а що зле. На те як правильно жити, служити, працювати, дружити і т.д. Ми добре знаємо яке зараз є ставлення до Церкви, до теперішнього Єрусалиму. Ідеологічний секуляризм є панівною темою життя більшості людей. Де люди сьогодення, особливо молодь, звертаються для навчання нормам життя? Інтернет, фільми, музика, книжки, друзі, шоппінг центри, мода – ось центри освіти наших людей. Кожна з названих речей не є поганими самі в собі, але коли вони стають визначниками наших цінностей, коли вони стають місцями де люди (а особливо молодь) шукають за навчанням, щось дуже неправильно. А куди ми йдемо, щоби вчитись? Де кожен з нас шукає за найглибшим значенням, змістом та ціллю життя? У світі 75% християн взагалі не відвідує Церкву! А з посеред тих 25, котрі відвідують, скільки йдуть туди справді як до Єрусалиму – гори Дому Господнього? Це означає, що вони отримують «освіту» де інде. Якось недавно на Ютубі я побачив кілька секунд відео з якогось фільму. У цій сцені кілька молодих людей переходили через руїни церкви і розмовляли між собою. Один них каже іншому. Люди колись приходили до Церкви, шукаючи відповіді на запитання, але тепер ніхто не ходить до Церкви. Так – відповідає його приятель – тепер всі йдуть в Ґуґл. Зараз це той бог, котрий має всі відповіді. Це мене заставило задуматися. Ця Церква, по котрій вони йшли символічно вказувала на структуру, котра ще є, але вона вже нікому не потрібна. І ось молоді люди, котрі висловлюють кризу інформаційної стратегії людства. Відповіді на найглибші запитання шукаються там, де вони просто не можуть бути знайденими. Це відображає нашу сучасну ментальність досить добре – так люди раніше йшли до Церкви не щоби виконати тижневу, місячну чи річну повинність, чи віддати дань традиції батьків чи культурі. Церква їм була потрібна, тому що давала відповіді на запитання. Що змінилося? Так, ми oтримали значно більше джерел відповідей. Але всі вони обманюють коли йдеться про відповіді на найглибші запитання життя. В наш час, йти до Церкви відповідає заклику Ісаї прийти до Єрусалиму за відповідями. Йти до Христа і шукати в нього відповідей на виклики нашого життя. Приносити йому наші випробовування та наші задоволення і досягнення. В сучасності це роблять все менше і менше людей. Навіть практикуючі Християни все менше і менше йдуть до Церкви за відповідями. Для цього ми маємо Google. І це прекрасний інтрумент. Я особисто його постійно використовую. Там можна знайти дуже багато цінної інформації. Готуючи цю проповідь, я десятки раз звертався до цього сайту. Але скільки б ми не шукали, на google ми не знайдемо відповіді на найглибші та найважливіші запитання людського життя.
 
Далі Ісая продовжує: «І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати». Тут ми отримаємо вказівку на один з найважливіших принципів духовного життя: «Поклоніння Богові є єдиною справжньою основою миру». Давайте задумаємось над цим. Усі блага цього світу: багатство, шана, влада, здоров’я, сила і т.д. є обов’язково обмеженими. Ніхто не має безмежного багатства, шани здоров’я і т.д. Радше – є лише певна, обмежена кількість багатства котрими можна ділитися. Отже, якщо бажання цих благ стає абсолютним, це обов’язково завжди призводить до конфлікту. Не ІНКОЛИ, але ЗАВЖДИ. Ми це постійно бачимо. Серед популярних фільмів, книжок та історичних подій – завжди в основі конфліктів лежить бажання абсолютної сили, багатства, шани і т.д. Абсолютизація цих цінностей обов’язково призводить до конфлікту. Чому? Тому що самі цінності є обмеженими. Якщо хтось має владу – це влада якої я не маю. Якщо ви найкращий, це означає що я не є найкращим. Якщо вас всі слухають, це означає що вони не слухають мене. Пригадаймо собі біблійну історію з I Книги Царів, де розповідається про Давида та Савла. При в’їзді до міста люди оспівували Царя Савла, котрий побив тисячі а Давид десятки тисяч (І Сам. 18, 7). І одразу Савло зненавидів Давида через заздрість. Давид отримує славу, це слава якої Савло не отримує. І з цього випливає боротьба та зневага. Те ж і з владою – боротьба за абсолютну владу обов’язково закінчується війною та конфліктом, тому що, якщо хтось має, значить я не маю і це лише живить ненависть та конфлікт.
Єдине добро, котре є необмежене – це Бог. Бог безмежний і це означає що Бога можуть бажати абсолютно всі в найвищий спосіб і це не приведе до конфлікту. Іншими словами «Бога вистарчить на всіх». І це власне тому, що він безмежний. Ми всі можемо любити Господа Бога нашого всім нашим серцем, всією нашою душею, всією нашою думкою і це приведе не до конфлікту, заздрості на насильства, але до миру.  І саме в святкуванні Різдва ми проголошуємо формулу миру: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Це формула духовного миру. Якщо всі любитимуть Бога, мир запанує на землі. Ось чому на Божій Святій Горі, усі покланяються Господеві, «вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати». Інструменти насильства стають інструментами вирощування.
 
Це все приводить нас до заключних слів: «Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім!» Цей прекрасний заклик пророка Ісаї звучить в наших вухах через 2600 років. І запрошує нас «За порадою безбожників не ходити і на путь грішників не ступати, і на засіданні блюзнірів не сідати» (Пс. 1.1). Побороти в нас самих покликання заздрості, конфлікту, насильства. Ми можемо навчитися жити і ходити згідно зі світлом Божого Євангелія, котре освітлює найкраще в нас даючи нам вказівки, навчаючи любити та приймати Його до свого серця.
 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: