REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Кожна людина нехай кориться владі вищій...

E-mail Print PDF
User Rating: / 0
PoorBest 

Опубліковано в журналі Слово, 2 (18) 2014, с. 18-19.

«Підставою, носієм та метою всіх суспільних інституцій є і повинна бути людська особа».

ІІ Ват. Собор, Gaudium et spes, § 25.

 

Від моменту коли до мене звернулися з проханням написати статтю з коментарем біблійного «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; […] Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають» (Рим. 13, 1-2), я вже декілька раз повинен був змінити сам дух статті. Спершу я хотів дати роз’яснення самого біблійного тексту. Його неможна витягувати з контексту цілого послання до Римлян. Потрібно розуміти взаємовідносини, котрі від часів Христа будувалися до офіційної влади. Але в міжчассі прозвучали слова Архієпископа та Кардинала Любомира Гузара «Право на повстання — то є закон природи» і мені здалося необхідним піти дещо глибше та з’ясувати поняття права. Радше різних видів права та закону, котрим користується людська особистість як член спільноти, держави, але також і Церква. Важливо було б зрозуміти різницю між правом природнім, об’явленим та позитивним; важливо було б зрозуміти про верховність одного виду права над іншим і про неможливість щоби нижчий вид права протирічив вищому. Але відтоді відбулися події 19 січня, перетворивши Київ на поле воєнних дій з снайперами, гранатами, стратегіями наступів та відступів – речі, котрі здавалося б неможливо було уявити в сучасній демократичній Україні. Але саме вони спрямували тему цієї статті на найглибші першооснови громадського співіснування особистостей, суспільства, та Церкви в ньому.

Як вказано в епіграфі цієї статі, альфа та омега права, влади та суспільної діяльності Церкви повинна бути людська особа з основними правами та обов’язками, котрі їй притаманні силою природнього закону (а отже закону даного Богом-Творцем всього, а зокрема, природи). Слушно Папа Лев XIII в своїй знаменитій енцикліці Diuturnum (Про походження світської влади) від 29 червня 1881 року стверджує що «не зважаючи на значну долю зарозумілості та непокори в цьому питанні […] людина не змогла прийти до устрою без влади взагалі» [§ 4]. Чи то в питаннях нашого самовизначення як істоти, чи в питаннях суспільного устрою, чи в питаннях самоврядування, людина використовує єдиний можливий спосіб – визнати що повинен бути абсолютний авторитет, котрому потрібно підкорятися. Якщо обмежитися питаннями суспільного ладу, то від найелементарніших систем племенного співжиття до сучасних демократичних систем, людина розуміє що повинна бути окремий орган управління, якому делегуються права та обов’язки, котрі стосуються організації життя. Саме для цього й організовуються уряди та парламенти. Але не забуваймо нашої вихідної точки – людина і її основні права та обов’язки. Замітьте – не держава, нація, ідеологія, добробут і т.д. Чому людина? Тому що вона є верхом створіння. Вона є єдиною істотою котра є духовною, тобто посідає безсмертну та вічну душу, властиво у цьому й полягає наша подібність до Бога. Його всемогуче провидіння створило цілий світ заради людини. Лише людина створена заради самої себе. В цьому й полягає велич людської особистості – її гідність. До найінтимнішої структури людини входять певні речі, серед яких потрібно виділити свободу та покликання. Людська особа є покликана наближатися до Бога і залишатися в цьому вповні свобідною. Ніяка соціальна чи політична система, не має права обмежувати її в цих фундаментальних правах.

Найкраще поле для реалізації людської особистості в соціальній площині створює саме демократична система правління. Папа Іван Павло ІІ, в своїй енцикліці Centesimus annus від 1 травня 1991 року, стверджує «Церква цінує демократичну систему, оскільки вона забезпечує участь громадян у політичному виборі, ґарантує їм можливість вибирати своїх керівників та вимагати звітності від них, як і замінювати їх мирним шляхом, коли це потрібно». Але в тому ж документі читаємо «Справжня демократія можлива лише у правовій державі і тільки на підставі належної концепції людської особи» [§ 46]. Обов’язок бути послушним громадянином викарбований також і в Катехизмі католицької церкви. Читаємо «Четверта Заповідь Божа наказує нам також шанувати всіх тих хто для нашого добра прийняв від Бога владу в суспільстві. Вона висвітлює обов'язки тих, хто виконує владу, як і тих, для добра яких вона виконується» [§ 2234]. Але вже в наступному параграфі читаємо «Виконання влади морально регулюється її Божим походженням, її розумною природою і її особливим предметом. Ніхто не може наказати чи встановити того, що суперечить гідності особи і природному законові». Ось секрет слів апостола Павла, котрі зацитовано на самому початку статті. Розуміння того що «кожна влада від Бога» в першу чергу повинне бути притаманна особам, котрі цю владу тримають у своїх руках. Коли апостол стверджує що неможна «противитися владі», він підкреслює що в першу чергу це робить той, хто використовує уряд поза межами закону природнього і божого а також закону державного. Порушуючи тим самим саму суть влади як «Божого веління».

Коли Христос підкреслює «Віддайте кесареве кесареві, а Боже - Богові» (Мт. 22,21) він не розмежовує прав, віддаючи в руки кесаря владу. Навпаки – Христос підкреслює, що й кесареве – від Бога. Ми, як особистості маємо обов’язок коритися владі, але й віддавати їй належну оцінку та змінювати її, якщо це необхідно. Катехизм стверджує «Сумління зобов'язує громадянина не виконувати приписів цивільної влади, якщо ці приписи суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вченню Євангелія» [§ 2242] Посилаючись також на документ ІІ Ватиканського собору Gaudium et spes, 74 «Якщо державна влада, перевищуючи свої повноваження, то нехай громадяни не відмовляються від того, чого об'єктивно вимагає загальне добро і нехай їм буде дозволено захищати свої права і права своїх співгромадян від зловживань влади…».

Як бачимо, в світлі вчення Христа, апостолів та Церкви події сьогодення в Україні не є протистоянням політичних поглядів чи суспільних позицій. Йде боротьба за легалізацію прав кожної особистості зокрема. Ми маємо безліч прикладів, коли в історії бездіяльність мас приводила до встановлення найжахливіших політичних систем, жертвами котрих стали мільйони. Лише за минуле століття фашизм та комунізм знищили до 100 мільйонів людей (31 та 61 відповідно). Чи змогло б це статися, якби люди початку століття гідно відстоювали свої права та обов’язки урядів перед ними?  Гідність особистості, її життя та свобода – ось основні засади, на котрих зокрема Церква базує своє соціальне вчення. Кожен християнин зобов’язаний відстоювати свої права в мирний та законний спосіб. Ми зобов’язані старатися творити правове суспільство в якому верховенство духовного над матеріальним стане засадою побудови суспільства без корупції, неправди та безвладдя. Ми покликані створювати «спільноту святих» не лише в Церкві, але й в наших громадах, де моральний закон буде основою та духом законодавства. 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: