REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Про що мовчав Блез Паскаль

E-mail Print PDF
User Rating: / 1
PoorBest 

Козловський Ю. Про що мовчав Блез Паскаль // Слово, № 1 (17), листопад-грудень 2013, С. 18-19.

 

     Перш ніж приступити до викладення певних пунктів, що стосуються аргументації існування Бога та Його Церкви, хотів би підкреслити важливість подібного дослідження. Кожна людина, віруюча чи не віруюча, має право, а деколи й обов’язок, задавати собі питання – чи існує Бог і, якщо існує, то чи заснував він Церкву, і якщо заснував, то яку? З посеред різних істин, котрі стимулюють людську цікавість, існування Бога, є найважливішою. Відповідь на ці запитання є базою абсолютно усіх релігій, як рівно ж й атеїзму.

     Ті наші читачі, котрі виросли за часів Радянського Союзу пригадають анти-релігійну пропаганду, котру й зараз чуємо з багатьох сторін: «Релігія для старих жінок, дітей та хворих. Без цих людей, вона б просто пропала. Сильні особистості можуть приймати життя без фальшивих дитячих забобонів. Вона використовується священиками щоби експлуатувати довірливих людей. Релігія є способом контролю людей цивільною владою та інструментом підкорення. Це опіум для народу, котрий робить їх нездатними приймати рішення. Вона не відрізняється від забобон та стала головним ворогом науки та просвітництва». Нажаль у сучасному світі подібні речі можна не стільки почути з уст політиків чи вчителів, скільки побачити в ментальності телевізійних програм, культурі консумізму та ідеалах матеріалізму. Тому у сучасному світі стає особливо важливо не лише вірити наслідуючи віру батьків чи суспільства, але й вчитися зміцнювати власну віру досліджуючи аргументацію віри.
 
     Один з найбільших вчених-фізиків сімнадцятого століття котрий був також філософом та захисником християнства, Блез Паскаль, підкреслював що є два основні способи рішення цієї проблеми – наукова аргументація та аргументація серця. Аргументація серця є чимось внутрішнім, інтуїтивним та чимось, що неможливо ані передати, ані пояснити словами. Це відчуття божественного, відчуття любові та ласки божої в житті. Але для апології християнства, аргументи серця хоч і були б значно практичнішими та корисними, не годяться, бо переважно, як наприклад в житті самого Паскаля, приходять спонтанно й неочікувано. Почнемо наразі з аргументів здорового глузду.
Порядок у світі доводить існування Інтелекту. Усі люди можуть зрозуміти що порядок та досконалість є продуктом розуму. У всесвіті є порядок. У видимому світі ми спостерігаємо надзвичайно складний, піднесений та корисний порядок. Порядок, котрий спостерігаємо у всесвіті, вказує на існування вищого інтелекту. Порядок продемонстрований фізичними науками доводить існування вищого Розуму, що встановив цей порядок у всесвіті. Інтелект котрий все створив має безмежне знання та силу. Ми таку істоту називаємо «Бог». Лише всесильний Бог може подолати безмежну прірву між нічим і чимось. Створіння всього з нічого вимагає безмежної сили та безмежного розуму. Бог об’явив одну релігію людям. Якщо Бог-Творець та організатор всесвіту захотів об’явити себе людям, котрих він поселив у цьому всесвіті, то він це зробив в найдосконаліший спосіб. Ми повинні тут підкреслити, що досконалий Господь не відкривався б різним людям по-різному. Він об’явив себе в найвищий та найдосконаліший спосіб – через свого Сина.
 
     Яка ж з світових релігій є правдивою? Потрібно було б писати окрему статтю щоби могти порівнювати різні релігії шукаючи в них Істини. Тим більше що часто, як нижче підкреслимо, істина не полягає в аргументації та логіці. Хочемо запросити повірити Христові. Богові, котрий прийшов на землю як людина, щоби освятити нас. Запрошуємо довіритися його слову, так мудро й просто викладеному в Біблії. Запрошуємо довіритися тому, хто пожертвував собою заради людини. Хіба саме не такий Бог є справді «Альфа і Омега – початок і кінець»?
 
     Чи заснував Христос Церкву? Якщо так, то яку саме? Так , Христос заснував видиму спільноту – Церкву, якій дав особливе покликання продовжити Його місію і зібрати всіх людей в Істині до кінця часів. В присутності усіх своїх учнів, Він сказав «Кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Своюї» (Мт. 16, 18). Ця Церква перебуває під владою апостолів, які отримали потрійну місію Ісуса : вчити: «Ідіть, і навчіть всі народи» ( Мт. 28, 19 ); управляти: «Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі, розв'язане буде на небі» (Мт 18, 18); освячувати: головно за через посередництво св. Таїн.  «…христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Залишається запитати яка з християнських церков виконує усі ці функції і продовжує це робити від днів апостолів і до сьогодні? Лише Католицька та православні Церкви беруть свій початок від цих часів і до сьогоднішнього дня не загубили на шляху свого розвитку чистоти вчення у вірі.
 
     Щоб завершити цей, раціональний аналіз релігійності, потрібно зробити певні заключення. Неможливо припускати правдивість всіх, або й навіть кількох релігій. Досконалий Бог не може об’являти себе в недосконалий спосіб. Релігієзнавці ділять релігії на різні категорії в залежності від їхнього «рівня розвитку» а самі рівні вказують на недосконалість. Отже можна говорити про ранні релігії – це примітивні релігійні течії, котрі й зараз існують в народів примітивного рівня суспільного розвитку. Такожполітеїстичні (віра в багатьох богів) та монотеїстичні (віра в одного бога) релігії. До монотеїстичних релігій сьогодні відносять три великі релігії світу: юдаїзм, мусульманство та хрисиянство.
 
     І все ж, хочу повернутися до іншого способу доведення релігії - «просвітлення». Знову згадаймо великого фізика, котрий залишив по собі свідчення особливої віри, котре перевищує поняття філософії, аргументацій та доктрин. В ніч з с 23 на 24 листопада 1654 року Паскаль пережив особливий містичний досвід, котрий описав на клаптику паперу та зашив у свій камзол. Його було віднайдено аж після смерті великого філософа. Зокрема у цьому документі читаємо: «ВОГОНЬ! Бог Авраама, Бог Исаака, Бог Якова, але не Бог філософів та вчених. Впевненість. Впевненість. Відчуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа». Дивно з вуст видатного вченого чути слова, котрі підкреслюють відчуттєве єднання з Богом. Істина – ось що найважливіше в релігії. Якщо хтось з нас сумнівається в правдивості власної релігії, потрібно запитати себе наскільки істиною є моя релігія? Чи вона зводиться лише до виконання обов’язків? Чи вона зводиться лише до культу? Чи може лише до моралі? У істинній релігії є все – в першу чергу пізнання правдивого Бога, потім єднання з цим Богом у святих Тайнах. Є також істине вчення про цінності та мораль. І в кінці – в справжній релігії є істина винагорода гідна самого Бога – вічність у радості з Ним.
 
     Чи це означає, що знайшовши істинну релігію ми маємо право  зневажати та применшувати інші релігії? Чи маємо ми право їх заперечувати та переслідувати. Звичайно що ні. Апостол Павло вказує на це у знаменитому уривку з Послання до Римлян 2, 14-16: «Коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне […] вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, - в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа».
 
     Цим абзацом великий апостол, котрий звертався до християн, котрі були в меншості, але передбачаючи що Церква Христова виросте до всесвітньої, вказує що ніхто крім Бога Всемогучого не має право засуджувати за невірство. Як же ми повинні ставитися до представників інших вір та релігій? В першу чергу ми повинні старатися пізнати власну релігію. Віра в Бога живиться любов’ю до Нього. А хіба ми можемо правдиво любити і не старатися пізнати все що можна про об’єкт нашої любові? Також справжня віра живиться любов’ю до інших. Серед тих «інших» напевно будуть і невіруючі і представники інших релігій. Саме їх і потрібно найбільше любити. І любити діяльно, активно. Їх потрібно навчати власним прикладом і, якщо можливо, знаннями.  А найважливіше – не боятися терпіти. В сучасному світі істинному християнинові потрібно терпіти переслідування. Можливо в нашому суспільстві – не фізичні переслідування, але не менш жорстокі переслідування моральні. Сучасній людині не просто в світі свідчити про євангельські правди. Дуже важко в компанії молоді свідчити про статеву чистоту, до котрої кличе Господь. Важко підкреслювати необхідність скромності й простоти серед людей, котрі за будь-яку ціни хочуть мати найдорожчий смартфон. Важко відмовлятися від забав та алкоголю в часі посту, коли інші вважатимуть нас слабаками чи «відсталими». В кожен час «бути християнином» має особливі забарвлення. Бути християнином сьогодні означає попри основи віри та моралі, опиратися стремлінню цього світу, котрий прямує до зрівняння всіх релігій. Це напевно найбільша небезпека. Ми повинні любити і знати свою релігію, щоб могти її обстоювати. Потрібно також опиратися «неопоганству» котре робить з матеріальних благ єдине божество сучасної людини.
 
     Християнином ніколи не легко бути. Але саме через терпіння Христова Церква змогла стати найбільшою в світі і зростати з кожним днем. Саме через терпіння й ми можемо навернути та спасти світ. Як в перших століттях кров мучеників стала основним будівельним матеріалом християнської релігії. Так і сьогодні – наші кожноденні жертви та терпіння ляжуть в основу майбутнього нашої Церкви. Адже маємо обіцянку Христову що й «пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18).
 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: