REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

День Господній

E-mail Print PDF
User Rating: / 1
PoorBest 

Козловський Ю. День Господній // Слово, Номер 5 (15) вересень-жовтень 2013, С. 18-19.

 

      У дитинстві було два дні в тижні, яких я не любив — субота та неділя. Субота була днем прибирання, а неділя — нудним днем. Після сніданку ми сідали слухати Службу Божу з Ватикану, потім був обід, відпочинок або відвідування нудних родичів, і не можна було ані пограти в м’яч, ані зустрітися з друзями, бо й вони були зі своїми родинами. Лише згодом я почав оцінювати роль цих днів та те велике значення, яке вони мають для людства і кожної особистості зокрема.

      У юдео-християнському розумінні сім днів тижня відображають біблійну розповідь про створення. Саме в середовищі вибраного народу сформувалася традиція відпочинку сьомого дня, тобто в суботу. Закон суботи був даний Мойсеєві та вибраному народові у контексті десяти заповідей. У них відзначалося дві речі: 1) Господь є творцем та управителем усього; 2) людина перед лицем Господа повинна визнавати свою гріховність та бути повністю послушною Божому законові. Саме ці два поняття лежать в основі старозавітного дотримання суботи.

      

Христос не змінює закону стосовно суботи. Він Сам шанує суботу і запрошує Своїх учнів її вшановувати. Приміром, Христос проповідує у суботу (Лк. 4:16), і згодом, виконуючи закон Мойсея, відвідує синагогу (Мк. 6:2; Лк. 13:10). Саме в суботу Він уздоровлює та виганяє бісів (Лк. 4:31-41). У Євангеліях ми читаємо про конфлікт між Месією та фарисеями щодо законів суботи. Христос завершує цей спір Своїм знаменитим твердженням, що саме Він є «Господь і суботі» (Мк. 2:28). Але якщо згідно зі Старим Завітом вірні повинні були вшановувати Господа як Творця та визнавати свою гріховність перед Ним, то у Новому Завіті ми покликані визнавати Його як Спасителя. Місія Христа, що включала в себе виконання Мойсеєвих законів, послух та покору «аж до смерти, і то смерти хресної...» (Флп. 2:8), увінчалася не сьомого дня тижня, коли годилося відпочивати, але першого дня. Дня, в якому Господь почав творити.

      Саме «першого дня тижня…» (Йо. 20:1) відбулася подія, яка стала вершиною побудови стосунків між Богом і людьми. Цього дня Христос воскрес. Цього дня сталося ще багато інших історичних подій, які варто згадати. Євангеліст Матей цитує слова ангела: «Та біжіть скоро, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (28:7). Від того знаменного ранку саме цей, перший день тижня, який у євреїв нічим не вирізнявся, став центром тижневого циклу. В неділю ми вшановуємо Господа як Спасителя.

      У ту християнську неділю відбулася перша Служба Божа: «…підійшли й кинулися Йому в ноги і вклонилися» (Мт. 28:9). Саме це й ми робимо в день Воскресіння — неділю. Ми йдемо до Церкви, щоб, зустрівшись із Христом, Йому вклонитися. Перша проповідь також відбулася цього дня. Христос говорить до учнів дорогою до Емауса: «…Почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього» (Лк. 24:25-27). Що за день! Згодом Він Сам відправляє також і першу новозавітну Євхаристію: «Як Він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм» (Лк. 24:30). Але й це ще не все. Упізнавши Христа при ламанні хліба, учні вирушили назад до Єрусалима сповістити про це апостолам. І ось, «коли ж вони так говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав: «Мир вам!» (Лк. 24:36) Христос завершив день пізно ввечері, з’являючись Своїм учням і даруючи їм мир. Перший день тижня стає найвизначнішим в історії. Апостоли одразу починають відзначати саме цей день. Не суботу, сьомий день тижня, а неділю — перший. Цілий тиждень нічого особливого не відбувається, але наступної неділі Христос знову з’являється, щоб підтвердити Своє Воскресіння «невірному» Томі. Йоан розповідає нам про дві появи Христа, підкреслюючи, що перша відбулася першого дня тижня, а друга — через тиждень (Йо. 20:19-31). Христос позначає цей день як день святий, звершуючи в ньому Свої появи. Саме в неділю апостоли дізнаються, що Ісус воскрес із мертвих — Він живий! Саме в неділю вони розуміють, що Христос сповнив Новий Завіт, відкриваючи нову еру людської історії — еру спасіння!  Саме в неділю вони дізнаються, що Отець прийняв Його відкупительну жертву на Хресті! Саме в неділю апостоли чують, що вони отримають силу Духа Святого для свого майбутнього служіння. Хіба можна після цього відзначати який-небудь інший день тижня?

      На довершення саме в неділю Христос звершує Свою обіцянку — у день П’ятдесятниці на апостолів сходить Святий Дух (Ді. 2:1-13). П’ятдесятницю святкували на 50-й день після Пасхи (котру святкували в суботу), а отже, — в неділю.

      Ось чому саме неділя вже від перших днів існування Христової Церкви стала основним днем святкування у тижні. Субота була і залишається дуже важливим днем, відзначеним у Мойсеєвому законі. В суботу ми відзначаємо Господа як Створителя. Це день відпочинку від звичної роботи, день, присвячений праці в своєму домі, на ділянці, в родині тощо. Неділя ж — день Господній. 

      Не слід запитувати: «Чого не можна робити в неділю?» Ми не є слугами Мойсеєвого закону, закону послуху й покірності. Ми є дітьми Божими, котрим дозволене все, що веде до спасіння. Отже, найважливіша частина неділі — Пресвята Євхаристія. Не лише Служба Божа, але Причастя. Відвідати Службу Божу і не запричаститися, це немов пройти далеку дорогу, щоб побачити якусь видатну особистість, а потім лише бути присутнім на зустрічі, але через натовп так нікого й не побачити. Неділя — день святих Тайн. Шукаймо зустрічі з Христом у них. Так, як апостоли цього дня були удостоєні зустрічі з Господом. Друга церковна заповідь каже, щоб «у неділі та свята взяти участь у Службі Божій». І це обов’язок кожного християнина. Катехизм Католицької Церкви допускає пропуск недільної чи святкової Літургії лише у двох випадках: «хвороба» та «догляд за хворими чи немовлятами» (ККЦ 2181). Звичайно, можна було б назвати й інші ситуації, але існує просте правило: не йти на Літургію, якщо це може стати причиною більшого зла, наприклад, погіршення стану в разі хвороби чи шкода дітям, якщо їх залишити самих удома, інфікування людей у Церкві і т.ін.

      Цей день має бути присвячений роздумам про те, що вище за нашу буденщину. Пригадуймо про ті безмежні дари, котрі Господь нам дав, через молитву, розважання, єднання із Ним та з іншими членами спільноти святих — Церкви. Слухаймо проповіді, читаймо християнську літературу, розмовляймо з друзями та родиною. У Листі апостола Павла до коринтян читаємо також, що саме цього дня слід робити збір грошей для допомоги Церкві (1 Кор. 16:1-2). Отже, саме в цей день варто бути особливо щедрим до тих, хто потребує милосердя. Для когось це сім’я та родина, для іншого — співпрацівники та підлеглі, ще для когось — це просто перехожі на вулиці. 

      Не завжди ми можемо відвідати церкви, приступити до Сповіді чи Причастя, не завжди ми вільні робити те, що хотіли б. Але є одне, що ми можемо зробити  завжди, — бути відкритими в душі й чекати, що Господь прийде, як прийшов до апостолів. Знати й визнавати, що ми діти Господні, й Він нам іде назустріч, долаючи навіть «зачинені двері», як у вечір Свого Воскресіння. Зробімо неділю днем Господнім. 

 

 

Івано-Франківськ, 20 червня 2013 р.Б.


  

Add comment


Security code
Refresh

You are here: