REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Правда про видіння та об’явлення

E-mail Print PDF
User Rating: / 1
PoorBest 

 

Козловський Ю. Правда про видіння та об'явлення // Слово, травень 2012, № 3 (29).- С. 18-19.

«Християнська ікономія1, як Новий і остаточний Союз, ніколи не закінчиться, і, таким чином, не треба очікувати ніякого нового публічного об'явлення аж до приходу у Славі Господа нашого Ісуса Христа».

 II Ватиканський Собор, Догматична конституція Dei Verbum, 4

Це твердження останнього вселенського собору, котрий є найвищим законодавчим органом Христової Церкви, не залишає місця для сумнівів та дискусій щодо можливості публічного об’явлення. Прозвучало воно у 1965 р., коли світ став свідком великих Марійських об’явлень Фатіми, Люрда, Ґарабандала. Всього у ХХ ст. засвідчено 468 об’явлень. Офіційно визнано на загальноцерковному або локальному рівнях лише 14 із них. Стосовно 83-х було прийнято негативне рішення. Решта (371) залишається без чіткого визнання або заперечення з боку Церкви. Серед них такі визначні та масові, як Меджугор’є, котре до сьогодні збирає мільйони людей. Декілька днів тому образ пресвятої Богородиці нібито з’явився на дереві у Стрию, і одразу ж безліч людей попрямувало туди подивитися та помолитися перед «святим» деревом. Але, як свідчать факти, Церква з великою обережністю ставиться до визнання цих об’явлень та видінь. Які ж критерії вона використовує і як рекомендує нам сприймати об’явлення? Чи зобов’язані ми вірити в них? Яку духовну користь ми можемо почерпнути з об’явлень? Ці запитання турбують і теологів, і мирян.

У ХХ ст. до аналізу видінь та об’явлень долучилися також психологи та медики. З одного боку, видіння часто трапляються з причин виключно фізіологічних, і психологи спробували з’ясувати, чим саме релігійні видіння відрізняються від галюцинацій. З другого боку, об’явлення дуже часто супроводжуються зціленнями. На кожному великому місці об’явлення, де прочани масово збираються на релігійні богослужіння, відкриті медичні центри, котрі мають на меті перевіряти та засвідчувати їх.

Церква наголошує, що об’явлення Отця своєму народові було виконано через Його Сина, нашого Господа Ісуса Христа. Син же, сповнюючи волю Отця, передає це знання Своїм апостолам, тобто Церкві, котра дотепер є Fidei depositum — тією, якій дано на зберігання та поширення повноту віри. Ця повнота приходить до нас через два джерела: публічне об’явлення (Святе Письмо) та святу апостольську традиція (передання).

Певні правди Божого об’явлення можуть бути осягнуті силою нашого людського розуму (наприклад, існування Бога, душі, моральний закон). Але є речі, котрих ми не в змозі збагнути самі (Святі Тайни, Святу Трійцю, дві природи Ісуса Христа, непорочне зачаття та ін.). Для цього наш розум має бути підсилений світлом надприродної віри, джерелом котрої є лише Господь. Світло цієї віри дається кожному, і саме тут знаходимо місце для приватного об’явлення (як доповнення до публічного). Господь продовжує себе об’являти окремим особистостям не для того, «щоби подати нові доктрини віри, але щоби спрямувати його дії» (Теологічна Сумма, ІІ-ІІ, q. 174, а. 6). Тому одразу можемо зробити два висновки. По-перше, приватне об’явлення ніколи не можуть заперечувати чи хоча б ставити під сумнів публічного об’явлення, передане нам через Святе Письмо та вчення Церкви; а по-друге, повинно нести повідомлення пророчого, апокаліптичного чи інформаційного змісту.

В основі об’явлення завжди є видіння, тобто відчуття присутності якоїсь надприродної особистості. Вона зазвичай чітко сприймається як надприродна, над-матеріальна істота, котра звертається з висоти незвичайної сили та авторитету. Найчастіше за останні століття об’являлась Матір Божа. Пресвята Богородиця займає особливе місце в історії спасіння. Вона згодилася на воплочення через Неї Христа, і таким чином стала співвідкупителькою людського роду (пор. Лк. 1: 38; Йо. 19: 25-27; Йо. 2: 3; Кол. 1: 24). Ще одна роль Богородиці в історія спасіння — бути посередницею і заступницею. Тому при об’явленні Марія завжди закликає до покаяння та навернення, до реформування особистості та суспільства, до молитви та єднання з Богом. Оскільки Христос доручив увесь скарб віри своїй Церкві, в істинних об’явленнях ми повинні завжди шукати ту силу, котра рухає всіма членами Церкви на їх шляху до спасіння — дію Святого Духа. Перша і найважливіша дія Святого Духа у нас — це віра. Тому об’явлення спонукають утверджувати та очищувати нашу віру в Господа. Звісно, віра не потребує об’явлень, фізичного доведення чи аналізу. Але Сам Христос об’являється апостолам, зокрема невіруючому Томі, показуючи, що Він готовий іти назустріч нашій слабкій вірі. Ісус сприймає нас такими, якими ми є. Ніхто так, як Він, не розуміє стану нашої душі та наших слабкостей і не прагне зробити абсолютно все, щоб ми повірили і спаслися. Для цього Він зсилає Духа Святого на апостолів і на кожного з нас у святій Тайні Миропомазання. Для цього також Богородиця об’являється у видіннях, щоб оживити дію Духа Святого у кожній душі. Тому саме віра, її зміцнення та поглиблення повинні бути основним критерієм оцінки об’явлень. І якщо в якомусь видінні не видно безпосередньої дії Духа Святого, немає гармонії між догмами віри, традицією Церкви та змістом об’явлення, це свідчить про його помилковість.

Бували в історії й т.зв. «мовчазні» об’явлення — образ чи видіння, котрі нічого не говорили. Але все ж вони комунікували певну звістку, котра була усім зрозумілою. Таким було видіння Пресвятої Богородиці у супроводі святих, об’явлене св. Андрієві Юродивому, що започаткувало святкування нашою Церквою празника Покрови Пресвятої Богородиці. Проте серед сучасних об’явлень мовчазних видінь дуже мало.

Інколи певні неприродні явища люди сприймають як символи Божого об’явлення. Наприклад, образи Богородиці, святих чи ангелів, що з’являються на зрубаних чи поламаних деревах; образи чи статуї, які мироточать. Проте це не можна назвати об’явленнями. Вони не несуть жодного повідомлення, просто не мають природного пояснення, а тому сприймаються як надприродні. Такі явища самі по собі не мають особливої ваги, але часто стають місцями масових прощ. Це значною мірою оживляє віру та стимулює людей до християнського життя, відкриваючи їх на дію Святого Духа. Церква не висловлює офіційної думки щодо таких речей, хіба коментує, запрошуючи практикувати віру та чесноти.

У 70-х рр. ХХ ст. Конгрегація доктрини віри видала окремий документ «Норми процедури розгляду та дослідження можливих видінь та об’явлень».  Його було розіслано усім кардиналам та єпископам, яким, власне, й належить оцінювати правдивість об’явлень. 2012 року документ оприлюднено на офіційному сайті Ватикану. У ньому чітко вказано критерії аналізу об’явлень. Серед них можна виділити такі: 1) збір точної інформації про усі аспекти можливого об’явлення (свідчення, навернення, зцілення); 2) докладний аналіз повідомлень; 3) поглиблене медичне та психологічне обстеження всіх учасників видіння (до уваги береться також їхня освіта, виховання, духовне та церковне життя (участь у богослужіннях, життя Святими Тайнами тощо); 4) визначення рівня довіри людей до об’явлення; 5) дослідження наслідків об’явлення (зміцнення віри учасників об’явлення та людей, які їм повірили).

Після клопіткого аналізу та багатолітнього (а деколи й кількасотлітнього!) дослідження Католицька Церква офіційно з 295-и проаналізованих об’явлень визнала лише 12. Деякі отримали визнання на локальному рівні — церковному чи єпархіальному.

Існують три можливі рішення Церкви щодо об’явлень.

1. Об’явлення визнане як надприродне (лат. сonstat de supernaturalitate). Тобто походить від надприродного джерела і є чудесним виявом небесних сил. Таке рішення можливе лише за наявності надприродних феноменів, відповідності церковній доктрині, моральної твердості, психічного здоров’я, здорової побожності та добрих плодів у вірі серед вірних.

2. Об’явлення визнане не як надприродне (лат. сonstat de non supernaturalitate). Тобто воно не є чудодійним або бракує достатніх доказів. Приватні об’явлення, котрі суперечать доктрині Церкви або виступають проти законної церковної влади, не можуть бути від Бога. Вони йдуть від сатани, особливо якщо супроводжуються надприродними явищами. Ознаками цього, зазвичай, є поведінка гордості та засуду щодо Церкви. Інколи доктринально правильні об’явлення можуть відбуватися в рамках звичайної людської діяльності, коли немає жодних надприродних явищ чи свідчень. Це також свідчить про відсутність божественного походження об’явлення.

3. Не визначено надприродності об’явлення (лат. non constat de supernaturalitate). Це означає, що на даний момент немає достатньо інформації чи даних для встановлення його божественного походження. На відміну від двох перших рішень, воно залишає можливість подальшого дослідження та зміни висновку.

Вірні по-різному ставляться до об’явлень. Дехто в пошуку чуда забуває про правдиві цінності у вірі. Такі особи з ентузіазмом, навіть із фанатизмом відвідують місця об’явлень, не звертаючи уваги на їх зміст та відповідність доктринам віри. Часто агресивно налаштовані проти авторитету Церкви, вони не беруть участі в літургійних відправах та нехтують Святими Тайнами. Для них саме «чудо» є основним об’єктом поклоніння. Радикально протилежною є позиція невіруючих, котрі вважають об’явлення виявами масового психозу. Обидва підходи для нас неприйнятні. Слід довіряти Церкві у виявленні достовірності об’явлень та пильнувати, щоб вони не суперечили її догматичному, моральному та катехитичному вченню. Повідомлення в об’явленнях не можуть порушувати гармонії між духовним життям та фізіологічними потребами людей. Адже Господь створив нас із душею й тілом, і обидві складові у здоровій духовності слід належним чином розвивати. Якщо йдеться про апокаліптичні повідомлення, вони жодним чином не можуть заперечувати чи змінювати те, що вже об’явлено у Святому Письмі. Надприродні знаки (зміна форми, кольору та положення сонця, зцілення чи інші фізичні феномени), які часто супроводжують видіння, не можна розглядати як безпосередні докази автентичності об’явлення.

Пам’ятаймо також про те, що ніякі чуда, навіть найнеймовірніші, не вказують на небесне походження видіння, а лише віра, молитовність, змістовність та тривалість. Якщо бракує віри, надії або любові — цих трьох основних чеснот, котрі сходять лише від Бога, ― будьмо обережними!

 

_______________

[1] Ікономія (гр. οίκονομία) — спасіння як Божий план, котрий реалізується в історії.

 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: