REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Церква та сучасний секуляризм

E-mail Print PDF
User Rating: / 4
PoorBest 

Написано для журналу Івано-Франківської Духовної Семінарії св. Йосафата.
Козловський Ю. Церква та сучасний секуляризм//Христова нива.- 1(10)- 2013. - в публікованому варіанті стаття вийшла скороченою.

 

ЦЕРКВА ТА СУЧАСНИЙ СЕКУЛЯРИЗМ

Замість вступу до цієї статті, давайте наведемо енциклопедичне визначення самого терміну «секуляризм», «секуляризація:

Секуляризм від лат. Saeccularis – атеїстичне відвернення від релігії як такої в суспільстві, сім'ї, політиці тощо. Принцип світськості. Зменшення ролі релігії у політичному, соціальному та особистому житті. Процес секуляризму часто називають секуляризацією.

Щоби чіткіше зрозуміти цей феномен, давайте також зробимо короткий рекурс в історію. Середньовіччя, котре тривало від падіння Римської імперії в п’ятому сторіччі і до епохи Відродження в п’ятнадцятому, побачило період встановлення, максимального розвитку, а згодом, і падіння великих Християнських імперій. Не вдаючись в деталі, можемо все ж ствердити, що цей період позначався також максимальним рівнем християнізації суспільства на всіх рівнях. Політика, економіка, соціальне життя, мистецтво, література, науки, навіть судова та карні системи – усе було тісно пов’язано з Християнською релігією та Католицькою Церквою. Саме у цей період витворились багато з тих понять та систем, котрі у нашому суспільстві (зокрема в Україні, яка ще не бачила тривалого секуляризаційного процесу), є панівними до сьогодні.

 

Отже, що таке секуляризм практично? Це сучасне відділення між Церквою та державою, це принцип світськості, котрий можна спостерігати у різних аспектах суспільного, політичного, сімейного та особистого життя людини. Це своєрідна філософія життя, у якому релігійність більше не становить основного стержня, навколо якого будуються життєві цінності, приймаються найважливіші рішення, котрі проникають в усі життєві моменти. Секуляризація не усуває релігії цілком, вона змінює її роль. Вона робить її не фундаментом, а лише однією, хоч можливо і важливою, із стін нашого життєвого будинку.

Основоположниками цієї філософії були просвітителі вісімнадцятого століття. Вони вірили, що нове суспільство повинно базуватися на цінностях, котрі будуть виключно людськими і не матимуть ніякого надприродного походження. Всім відомі християнські засади божих ласк віри, надії та любові, були замінені у Французській революції відомими Liberté, égalité, fraternité (фр. свобода, рівність, братерство). Вони вірили, що суспільство повинне базуватися на розвитку людського розуму та перемозі цих суспільних цінностей. На жаль, в їхньому баченні релігійність не мала місця у суспільстві майбутнього і повинна була повністю щезнути сама собою, коли розум здобуде вершини знань. Як відомо, цього не сталося. Радше суспільство саме зараз, коли декілька різних політичних систем безуспішно проекспериментували будувати таке суспільство, людство як ніколи розуміє, що релігійність потрібна. Але яке місце вона зараз займає?
Якщо порівняти світську та релігійну систему базових цінностей, як ми її навели вище, то побачимо, що Християнська система включає в себе один засадовий елемент, відсутній з світської системи:( –) любов. Любов не в світському, банальному, розумінні міжособових відносин, але любов як засадовий принцип творення поняття людини, сім’ї та суспільства. Кожен християнин покликаний жити чеснотами віри, надії та любові не лише для власного блага, але й для блага інших. Ми повинні передати суспільству, котре творимо, ці найбільші дари Божі. Наша християнська католицька віра включає в себе віру в змістовність самого життя та існування на землі, вона включає віру у гідність людини. Наша надія є надією не лише на життя вічне, але й на майбутнє людства та суспільства, котре будуємо. Ці чесноти далеко переходять за рамки людського і спрямовані до трансцендентного. Де бракує цих чеснот, саме у такому змісті, там не може бути чесноти любові. Де бракує любові, серця черствіють. Особистісна, людська складова суспільства зникне. Саме це ми бачили, наприклад, в Радянському Союзі, де моральні принципи в поведінці, здобутках, навіть у фільмах та мистецтві цінилися, але вони були позбавлені людськості, котра є немислимою без любові, як потягу до трансцендентного.
Оскільки ми вже про це згадали, давайте виділимо основні форми секуляризму. Перший нам добре відомий – ми, або наші батьки, його спробували на власній шкірі за часів Комуністичного режиму. Цей секуляризм відзначається войовничістю та тісним зв’язком з державою. Це агресивна форма була успішна лише частково. Будь-яка дія викликає протидію. Це й сталося. Не зважаючи на активне переслідування Церкви, релігійності та систематичну державну орієнтацію на атеїзм, релігійність не викоренилася, а навпаки, лиш зайняла більше місце в людській ментальності. Хоч один з надзвичайно негативних аспектів цього типу секуляризму – відділення морально-етичних принципів від релігійних. Як тільки політична система комуністичного режиму дала тріщину, релігійність відродила релігію та Церкву, в значно більшій та сильнішій формі, ніж вона була раніше. Інша форма секуляризації сформувалася на Заході, де незалежність релігії від держави поволі витісняла релігійність з загальної ментальності і де атеїзм, хоч і не в войовничий спосіб, поволі запанував як основна домінанта суспільства. Неодноразово радянські ідеологи, відвідуючи західні держави, дивувалися високому рівню світськості ментальності, чого вони у власній державі не могли добитися переслідуваннями та систематичним придушенням.
Після падіння Радянської системи, наше українське суспільство опинилося в особливій ситуації, коли саме в наших руках було будувати нове суспільство, вибравши при цьому ті складові, елементи, котрі ми вважаємо за необхідні. Відділення Церкви від держави є одним із засадничих елементів нашого суспільства, і це лише на руку Церкві, котра свобідна розвиватися і не обмежена державотворчими чи адміністративними рамками. Однак це різні речі: відділення між Церквою і державою і відділення між Церквою і суспільством. Властиво, на Заході, як зразкові сучасного секуляризму, відбулося друге. В наших руках цього не допустити в нашій ситуації.
Основі напрямки секуляризації, а значить розповсюдження кореневих цінностей без участі релігійних елементів, відбувається через декілька основних каналів – саме тут кожен християнин зобов’язаний належним чином опиратися цьому, вкрай негативному феномену. Можливо найважливішим інструментом розповсюдження секуляризму є засоби масової інформації: періодика, радіо, телебачення та інтернет. Саме мас-медіа зараз мають найбільший вплив на визначення цінностей та інтересів людей. Більшість людей кожного дня черпають інформацію про події, новини та коментарі до них. Телевізор стає чи не основним джерелом не лише інформації, але й розваг. Вплив цих елементів є надзвичайним, особливо тому, що ми її отримуємо не маючи ніякого контролю над матеріалом. На відміну від радянського телебачення, де існувала пануюча ідеологія, сучасні мас-медіа самі визначають, що повинно подобатися. Практично усі засоби інформації є приватними бізнес-проектами, котрі в першу чергу працюють, щоб приносити дохід, а тому місця для ідеології не залишається цілком. За останні роки Церква зробила значні кроки по витворенню власного масмедійного продукту. Так, лише в нашій, Івано-Франківській єпархії, публікуються декілька газет та журналів, є власна радіостанція, на телебаченні транслюються декілька програм релігійного змісту. Але у цьому активним повинен бути кожен. Безперечно, розважальні програми здаються професійнішими, яскравішими та видовищнішими, ніж програми релігійного змісту. Тим не менше, кожен християнин повинен старатися самому з них користати та активно запрошувати інших людей читати, слухати та дивитися релігійний матеріал. Важливо також прискіпливо вибирати, на базі моральних цінностей, що дивитися на телебаченні, слухати по радіо чи читати.
Ще одним засобом розповсюдження секуляризму є нова форма індивідуалізму, яка робиться панівною в нашому суспільстві. Індивідуальні цінності ставляться вище за колективні, а Церква є власне колективом людей, котрі спільно прямують до спасіння. Спасається особа також участю в спільнотному житті Церкви. Сучасний світ старається заперти кожного в окремій квартирі чи домі, посадивши перед телевізором чи екраном комп’ютера. Втрачається відчуття спільноти. Сімейні та родинні цінності згодом стають менш важливими. Усе спрямоване на забезпечення лише себе особисто. Навіть надзвичайно складна екологічна ситуація є нічим іншим, ніж себелюбством цілих поколінь, котрі, не думаючи про майбутнє, винищують усі ресурси та навколишнє середовище, не залишаючи нічого для наших дітей.
Що ж повинна робити Церква та кожен християнин зокрема? Відправа св. Тайн, а зокрема св. Євхаристія, завжди була в центрі церковного життя. Необхідно плекати ці дари, беручи участь в Божественній Літургії. Виховувати дітей та молоде покоління в любові до Літургії, св. Тайни Сповіді та Євхаристії, молитов та в дусі релігійної моралі. Необхідним є також переосмислення поняття світського. Зараз бракує свідомості, що Церква – це не єпископи та священики, а єдність усіх. Світська особа в Церкві не протиставиться священикові. Необхідно, отже, боротися з пасивністю світських осіб в Церкві. Церква – це люди, а люди – це Церква. Кожен повинен брати на себе відповідальність за стан Церкви і її майбутнє. Це стосується також і священиків – необхідно активно залучати усіх людей до служіння у Церкві. Не біля престолу, але в інших ділянках її служіння. Світські особи не є немов клієнтами, котрі приходять до Церкви отримати якісь послуги. Вони власне й роблять Церкву: своєю молитвою, своєю участю в св. Тайнах, своїм служіння хворим, старим та бідним – це все праця для всіх і кожного.
На завершення, хочу вказати на те, що, на мою думку, є основним ділом опору глобальній секуляризації, котра зараз, наче отрута, проникає у весь організм нашого суспільства. Цим ліком є, попри віру, діла милосердя. Як вже було вказано вище, лише тверда віра, не абстрактне вірування в чесноти, справедливість, але віра в Христа Воскреслого, зможе стати основою надії для нас і наших нащадків та рушієм для любові. Любові не особистісної, не індивідуалістичної, не консумістської, але щирої, альтруїстичної, щедрої та благородної.

Add comment


Security code
Refresh

You are here: