REV. IOURI KOSLOVSKII

As I walk through the shadow of the valley of death...

  • Full Screen
  • Wide Screen
  • Narrow Screen
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Коли настане кінець світу і що це для нас значить?

E-mail Print PDF
User Rating: / 12
PoorBest 

Для тих студентів, хто щовівторка слухають мої лекції з пояснення книги Об’явлення Івана Богослова, добре відомо що книга Апокаліпсису не розповідає про кінець світу як такий. Безглуздо, отже, шукати в ній відомостей про конкретні знаки, після яких можна чітко обчислити, що завершення світу відбудеться згідно календарного плану. Така інтерпретація Апокаліпсису є беззмістовною з кількох причин.

by John A. Speyrer 

 

Люди сучасності хочуть і привикли мати певні інструменти для передбачення майбутнього: на цьому будується наше ставлення до нашого здоров’я, до нашого економічно-фінансового життя, до політики і т.д. Якщо ми отримали результати аналізів котрі вказують на незадовільний стан тієї чи іншої речовини, мизнаємо, що ми захворіли. До певної міри ми передбачаємо і наш особистий Апокаліпсис – якщо наші результати повернулися з вказівкою на злоякісну пухлини пізнього ступеня розвитку, ми розуміємо, що наш «кінець світу» близький. Це може й жорстоке порівняння, але для передачі змісту – воно найкраще. Якщо ми хочемо передбачити Апокаліпсис, то потрібно шукати його в собі а не в «знаках часу».

Можемо з певністю ствердити, що абсолютно усі «пророки», котрі передбачали кінець світу, побачили кінець свого світу значно раніше, ніж збулися їхні пророцтва. Ми маємо цілу низку релігій, котрі базуються на початковому ствердженні близького астрономічного кінця світу. «Земля цілком занепала в сьогоднішні часи. Хабарництво та корупція процвітають. Діти не слухають своїх дітей, кожен чоловік вважає що знає досить, щоби написати книжку, і очевидно, що кінець світу незабаром наблизиться». Ця цитата виглядає взята з сучасної газети чи нарікання старшої людини. Але насправді їй майже п’ять тисяч років. Її знайдено на одній із Ассирійських таблиць, котрі датують 2800 роком до Христа! Справи не змінилися й надалі. Ось найбільш впливові «пророцтва» кінця світу.

Монтан – ранній єретик християнства, котрий проповідував близький кінець світу разом з двома «пророчицями». Він проповідував третій заповіт. Такий видатний християнський автор як Тертуліан став монтаністом. Монтан вважав, що Мала Азія (сучасна Туреччина) повинна була стати «Новим Єрусалимом». 431 року Ефезський Собор остаточно засудив Монтаністів.

Чарльз Уеслі, один із засновників Методистської церкви, стверджував що світ закінчитьсь в 1794 році. Незважаючи на те, що пророцтво не збулося, його брат Джон назначив кінець світу на 1836 рік.

Чарльз Тезе Рассел, засновник Свідків Єгови, назначив перший кінець світу на 1914 рік, коли нічого не відбулося, він стверджував що помилився з розрахунками і що цей рік, стане роком коли Христос почне «невидимо» управляти землею. Інші дати кінця світу пророковані цим релігійним угрупуванням:1915, 1918, 1920, 1925, 1941, 1975, 1994. Особливо в ранніх роках, ці дати були дуже важливим рушієм цін на зерно та інші продукти. Багато біржових спекуляцій зокрема стосувалося «чудодійного зерна», котре Рассел маркетував у кількох Штатах Америки, котре, після заступлення кінця світу, повинно би було давати урожай 1000 років не вимагаючи догляду.

Уілльям Міллер, баптистський пастир, встановив кінець світу між 21 березня 1843 та 21 березня 2844. Згодом він кілька раз переставляв дату аж до своєї смерті в 1949 році. Так звані Міллеріти згодом почали називатися Адвентистами Сьомого дня.

Джоанна Сауткотт, народжена у 1750 році, спочатку належала до Методистської церкви. Її пророцтво полягало у проголошенні себе Дівою з 12 глави Апокаліпсису (котра беззаперечно стосується Діви Марії). Згодом вона встановила, що 19 жовтня 1814 року, вона народить сина, котрий власне буде Месією, котрий збудує тисячолітнє царство. Вона зібрала навколо себе значну кількість прихильників, котрі не дочекавшись кінця світу, продовжували молитися коло своєї «пророчиці» але дочекалися лише її смерті, котра наступила двома місяцями пізніше. Настільки їх фанатизм був сильним, що вони що якийсь час (тижні) молилися біля її тіла, очікуючи на її воскресіння. Але коли тіло почало сильно розкладатися, вони змушені були повідомити владу про її смерть.

Йосиф Сміт – засновник «Церкви Христа», котра згодом стала коренем близька ста різних сект, найвідоміша з яких «Церква святих останніх днів», або «Мормонство», також робив пророцтва кінця світу, хоч і не вказував на конкретної дати. Розлючений натовп розтерзав його, коли йому було 39 років, тому, напевно, ми й не дочекалися конкретної дати. Багато з його інтерпретаторів вважають що він мав на меті також використовувати цей механізм «кінця світу», але не встиг.

Для паритету, назвемо також приклад католицького передбачення кінця світу зробленого Папою Іннокентієм ІІІ 1284 року. Він додав число 666 до року заснування Ісламу.

До цих можна додати безліч встановлених дат кінця світу, котрі не є релігійного походження, але базуються на астрономічних, фізичних чи й біологічних явищах. Можна називати справді тисячі інших історичних моментів, коли вважалося що кінець близько, з чим спорити тяжко, але ми можемо і повинні оспорювати абсолютно кожного, хто вважає, що знає коли цей кінець настане.

Звичайно дехто може ствердити, що помилковість попередніх встановлень дати кінця світу, не означає, що певні майбутні визначення, особливо астрономічного та фізичного характеру, зможуть бути точнішими. Не будемо вдаватися тут у аналіз та оцінку логічності передбачень кінця світу, погляньмо радше на книгу Апокаліпсису та те, що вона нам говорить.

Але питання залишається без відповіді: чи можна вважати апокаліптичні тексти вказівками на близькість кінця світу? Безсумнівно так!

У 24 главі єангелії від Луки ми чуємо одну із найзахоплюючих проповідей, котрі Христос вилогошує. Вона трактує страшні знаки, котрих очікуємо з небес. Він говорить про падіння царств, імперій та влади. Він навіть каже: люди помиратимуть від страху в очікуванні того що має статися. В часи Христа ці слова сприймалися в світлі подібних речей пророкованих Даниїлом. Як Христос, так і Даниїл розповідають процес, протилежний до того, що писаний в книзі Буття, у перших стихах, котрі представляють нам історію створення. Процеси описані в Даниїла та Апокаліпсисі можна назвати штучним терміном роз-створення. Все що було зроблене, тепер розробляється повертаючись у свою попередню, нижчу і гіршу якість – небуття. Ми бачимо як весь порядок Едемського саду тепер перетворюється у безпрецедентний хаос та безпорядок. Цей тип літератури, як тоді, так і тепер притягує та запалює уяву багатьох. Попередньо облічені «встановлення» дати кінця світу є одним із доказів. І хоч як ми бачили раніше, ні один із них не справдився, людство з ще більшою наполегливістю ще і ще раз наступає на ті самі граблі передбачаючи новий кінець світу. Вистарчить переглянути фільмографію кількох режисерів за останні кілька років і ми побачимо що безліч фільмів, від «День незалежності» і до «2012», використовують один і той самий механізм психологічного потягу людини передбачувати та «встановляти» майбутнє, пор який ми говорили на початку. Як же ми, як східні католики, можемо до цього ставитися?

Перш за все давайте ознайомимося з термінологією. Термін Апокаліпсис, котрий від ранніх часів тут використовувався, насправді немає нічого спільного з кінцем світу, армагедоном чи іншими популярними термінами, котрі використовуються. Слово Апокаліпсис походить від від грецького слова ἀποκάλυψις ‘apokálypsis’ котре означає зняття покриття. Апокаліптична література, отже, відкриває завісу з певної інформації, котра звичайно для нас закрита. Що ж це за інформація? В першу чергу, обидві книги (Пророка Даниїла та Об’явлення Івана Богослова) показують нам наскільки нестабільне є все, що ми маємо і можемо побачити в цьому житті і цьому світі. Навіть себе самого ми пізнаємо як частину цього світу. Під цим терміном «світ» ми звичайно називаємо сукупність абсолютно усього що є, все що ми знаємо і не знаємо, але всього, що є. З посеред всього, що нам доступне під категорією «світ», ніщо не є вічним. Ніщо не є стабільним і ніщо не може «встояти» перед подіями описаними в Апокаліптичній літературі. Чи були ми свідком чудового заходу сонця, коли теплота безлічі кольорів охоплює горизонт і топить сонце в полум’ї немов розплавленого обрію? Через кілька хвилин це мине. Подумаймо про безмежну красу рослинного та тваринного світів, котрий поглинається силою смерті і переходить у небуття. А що нас найбільше шокує – ми минаємося. Ніхто, навіть найсильніша, найздоровіша чи найбагатша людина не може себе тішити вічністю земного життя. Ми минаємося. Скільки життя нашого… немов подих воно минеться – читаємо в псалмі. Навіть сучасні космологи стверджують, що й всесвіт повстав і колись минеться, і вони це не з Біблії беруть, а з фізичних досліджень. Тим більше це стосується політичних та соціальних інституцій. Якби ми запитали римського аристократа у ІІ столітті: як довго простоїть Рим? Він би відповів: Рим буде стояти вічно! Те саме ми часто думаємо й про сучасні інституції. У Радянському Союзі ніхто в роки розквіту й не передбачав, що лише в рамках кількох десятків років це все розпадеться. Ми повинні розуміти, що все в цьому світі проходить, минається. Саме про це так наполегливо нам і говорить св. Іван в Апокаліпсисі. Апокаліптична література постійно нам підкреслює – це все минеться. Не будуймо наше життя на цих речах. Не будуймо наших здобутків в світі, котрий немає ніякого шансу продовжити свого існування для нас поза нашим земним існуванням.

З іншої сторони, уся апокаліптична література нам розповідає про Ісуса Христа: в момент знищення усіх речей, коли вже вся надія загублена, з’явиться сходячим на хмарах, Син Божий! Він приходить в цей світ, в якому нічого встоятися не може і все валиться пропадаючи в небутті. З собою він приносить надзвичайну силу – силу Бога Живого. Якби Христос був просто одним із пророків, одним із політичних чи соціальних діячів – він би не міг встояти серед цього процесу анігіляції всього земного. Але він приходить як носій Божественної сили. Він приходить щоби зняти завісу (об’явити) справжню силу, котрою кожен з нас може вистояти і не пропасти в тяжкий момент кінця світу, котрим для кожного з нас є наша власна смерть.

Ось в який спосіб апокаліптична література відкриває нам глибоку правду про світ та його знищення. Вона відкриває нам основну і справжню силу, котрою цей світ збудований, котрою він буде знищений але й котра дозволить кожному з нас вистояти та приєднатися до соньму святих. Це вчить нас покладати нашу віру та надію на ті речі, котрі справді цього вартують – силу божої любові, що нам об’являється у Святих Тайнах, Церкві Божій, котра ці тайни в собі має вкорінені та ділах добра і милосердя, які справді чинять скарб, що не зігниє і не заіржавіє.

Провадьмо наше життя радше з Христом, котрий є той самий вчора сьогодні й назавжди. Не покладаймо нашої сили і надії ані на наше здоров’я, ані на наші знання, ані на наше багатство, бо все це буде піддано знищенню.

Ось які правди відкриваються нам, людям апокаліпсису. І тепер ми можемо збагнути наскільки вони є глибшими та важливішими ніж дата кінця світу. Від цієї дати нічого в житті не залежить, ані в історії людства, навіть якби ми знали, коли саме світ закінчиться, че це змінило б наше життя? Каже Христос на запитання щоб показати «знак», не буде вам ніякого знаку даного, крім знаку Йони. Знаку смерті. Натомість скільки може залежати від нашого кожноденного наслідування Христа, прямування по дорозі любові до Бога і до ближнього, щоби в момент нашого «кінця світу», нашої смерті, ми змогли уникнути знищення і разом з святими користати з Його слави та сили.

м. Івано-Франківськ, 4 грудня 2011 р.Б.

 

 

 

Add comment


Security code
Refresh

You are here: